Яременко: Влада втрачає контроль над ситуацією на Закарпатті

Кілька разів за останній тиждень чув від журналістів питання: а чи може у відносинах з Угорщиною дійти до крайнощів чи найгіршого?

А це, залежить, що вважати найгіршим. Якщо війну, то перед тим, як лякатися самому і пробувати лякати інших варто знайти легкодоступні дані про чисельність, озброєння і видатки на оборону в Угорщині. Не буду позбавляти нікого радості самостійно знайти ці цифри.

Стисло – воювати з Угорщиною ми не будемо. Напасти на нас вони не можуть, бо дуже скоро закінчиться все, чим можна воювати. Ми на них не можемо, бо вони – члени НАТО, а починати воювати з НАТО можна хіба для того, щоб хвилині на 15-й війни заявити про капітуляцію.

Якщо найгіршим вважати некерованість ситуації у кризі з Угорщиною, і відсутність в української влади повного контролю над ситуацією на Закарпатті – так це вже факт життя. Так само, як фактом життя для реалістів є заяви угорського словоохочого прем»єра Орбана про те, що перспективи України стати членом ЄС і НАТО виглядають примарними.

Це ж лише з подачі офіційної української пропаганди і її безоплатних та дорогих підспівувачів статуси країни-аспіранта чи прийняття закону про нацбезпеки є кроками до членства в НАТО. А от з точки зору угорців – ні, не є. І коли ми погодилися на те, що далеко не ідеальну з точки зору стратегічних інтересів України Угоду про асоціацію з ЄС європейці ратифікують після спеціальної не передбаченої процедурою заявою на догоду голландців про те, що Україна не має перспективи членства в ЄС, то романтики переконували мене. що в цьому немає нічого страшного, і що це нічого не значить. А угорці, слід думати, аналізували це якось інакше. Очевидно, як і голландці теж.



Угорські каверзи страшні насправді не можливістю Угорщини «відцапати» у нас частину Закарпаття. Страшно, що ми самі можемо проср…ти свої території. Майже так само, як було з Кримом чи зараз відбувається на наших очах з Азовським морем.

Ось буквально днями в Україні швидко виникла і ще швидше скінчилась «криза» з поставками хлору для очистки питної води. І хоча подачі води ніде не припинялась, усі охочі встигли пропіаритися. А губернатор Закарпаття навіть встиг звернутися до когось з угорських колег та навіть отримати хлор для очистки питної води з Угорщини. А перед тим щось подібне було з медпрепаратами, коли губернатор Закарпаття прийняв від угорців «укольчики» і послав в прямому сенсі цього слова українського міністра.

Ну, то і навіщо у нас щось забирати силою, якщо ми прийдемо і самі віддамо? І чому ж угорцям не створювати якусь там держструктуру з розвитку Закарпаття, якщо вони вже і так цим за нашим же проханням займаються?

Своєї дурості і недалекоглядності слід боятися. Позбудемось цього, то може і Угорщина не так страшно виглядатиме.

Богдан ЯРЕМЕНКО